Инквизиция

[Galina]

ПРИМЕЧАНИЯ

97 Анабаптисти — послідовники однієї з найрадикальніших течій у Реформації, яка виникла у Німеччині в XVI ст. Анабаптисти виступали проти церковної ієрархії, ікон, таїнств, соціальної нерівності тощо.

98 Аміран (Аміральд) Моїз (1596 — 1664) — реформатський богослов, професор богослов’я в Самюрі.

99 Матвій (1557 — 1619) — імператорський намісник в ерцгерцогстві Австрійському з 1593 p.; в 1612 — 1619 pp. — німецький імператор.

100 Карл V (1500 — 1558) — король Іспанії в 1516 — 1556 pp. та імператор «Священної Римської імперії» в 1518 — 1556 pp. з династії Габсбургів.

101 Лепіталь Мішель (1507 — 1573) французький державний діяч, юрист, поет.

102 Йдеться про релігійний диспут в Пуассі (1561 р.) між католиками і гугенотами.

103 Караффа (Карафа) Антоніо (1538 — 1591) — кардинал, родич папи римського Павла IV. Зібрав декреталії і листи пап від св. Климента до Григорія VII.

104 Карл IX (1550 — 1574) — король Франції з 1560 р.

105 Тридцятилітня війна 1618 — 1648 pp. — перша загальноєвропейська війна між країнами габсбурзького блоку та антигабсбурзькою коаліцією.

106 Йдеться про Рудольфа II (1576 — 1612) — німецького імператора, який розпочав боротьбу з протестантизмом в Богемії (1602). За допомогою військ намагався придушити виступ чеських реформаторів. У результаті Рудольф II лишився чеського престолу на користь Матвія (1611 — 1619).

107 Молох — божество у західносемітських племен, якому у жертву приносили людей, переважно дітей.

108 Бітонський (Бітон) Давид (1494 — 1546) — кардинал Шотландії, один з могутніх противників Реформації.

109 Йдеться про папу римського в 1522 — 1523 pp. — Адріана VI.

110 Йдеться про розповідь з «Діяння апостолів», згідно з якою Ананія продав своє майно, щоб допомогти апостолам. Частину виручених коштів він з дружиною Сапфірою приховав, за що апостол Петро покарав їх раптовою смертю.

111 Ієронім Празький (1396 — 1416) — сподвижник Я. Гуса, спалений єзуїтами.

112 Давид — цар Ізраїльсько-іудейської держави (кін. XI ст. — бл. 950 до н. е.).

113 Серее (Сереет) Мігель (1509 чи 1511 — 1553) — іспанський мислитель і медик Відродження. За критику християнських догматів присудом інквізиції був спалений.

114 Назва п’ятої книги Мойсея — «Повторення закону».

115 Безо Теодор (1519 — 1605) — керівник реформатської церкви в Женеві.

116 Нокс Джоне (1505 — 1572) — ідеолог шотландської Реформації.

117 Соцін Лелій (1525 — 1562) — італійський єретик, основоположник соцініанства — течії у протестантизмі, в основі якої лежить віра лише в Святе Письмо, заперечення догмату Трійці, вимога віротерпіння.

118 Згідно з Нантським едиктом (1598) католицизм признавався панівною релігією у Франції, протестантське богослужіння заборонялося вести у Парижі та деяких інших містах. Але протестантам дозволялося займати державні посади нарівні з католиками.

119 Бейль П’єр (1647 — 1706) — французький мислитель, філософ, богословський критик.

120 Варфоломіївська ніч — назва різні, влаштованої католиками гугенотам 24 серпня 1572 р.

121 Альбігойці — учасники єретичного руху на півдні Франції у XII — XIII ст., які вважали церкву сотворінням сатани, заперечували церковні догмати, вимагали ліквідації церковного землеволодіння. Проти альбігойців було організовано хрестові походи (1209 — 1229). Рух придушено на поч. XIV ст.

122 Павло III — папа римський в 1534 — 1549 pp.

123 Леренте Жан (1756 — 1823) — іспанський історик. Головна праця — «Критична історія інквізиції в Іспанії» (1817 — 1818).

124 Прескотт (Прескот) Вільям (1796 — 1859) — американський історик. Автор праці «Історія Фердинанда й Ізабелли».

125 Еймерік (1320 — 1399) — каталонський інквізитор, домініканський монах. 1356 р. був призначений головним інквізитором Арагонського королівства.

126 Парамон (Парамо) Лу’іс — іспанський історик, один з перших дослідників інквізиції. Йдеться про книгу «Про походження і розвиток святої інквізиції».

127 Інокентій IV — папа римський в 1243 — 1254 pp.

128 Климент IV — папа римський в 1265 — 1268 pp.

129 Александр IV — папа римський в 1254 — 1261 pp.

130 Вормський сейм — перші збори державних діячів Німеччини в 1521 р., на яких був підписаний едикт про засудження вчення Лютера.

131 Грацій Гуго (1583 — 1645) — голландський юрист, філософ, Історик, державний діяч, один із засновників теорії природного права.

132 Наваджеро Бернардо (1507 — 1565) — вчений, кардинал і веронський єпископ. Відомий працею «Життєпис папи Павла IV».

133 Моріц Саксонський (1521 — 1553) — герцог, діяч Реформації.

134 Аугсбурзький релігійний мир був підписаний у 1555 р. між протестантськими і католицькими князями та Карлом V. Ним встановлювався суверенітет князів, в тому числі і в релігії.

135 Йдеться про Нідерландську буржуазну революцію 1566 — 1609 pp.

136 Йдеться про племінника Ф. Гвіччіярдіні (1482 — 1540), Людовіка Гвіччіярдіні, автора праці «Описання Нідерландів».

137 Едуард VI (1537 — 1553) — король Англії з 1547 р.

138 Лану Франсуа (1531 — 1594) — французький історик. М. П. Драгоманов цитує його працю «Політичні і військові роздуми» (1587).

139 Франціск І (1494 — 1547) — король Франції в 1515 — 1547 pp.

140 Турнон Шарль Томас (1668 — 1710) — італійський кардинал.

141 Йдеться про березневі події 1562 p., коли Гіз напав на гугенотів, які

в ризі співали релігійні гімни. Під час сутички декілька чоловік було вбито і сто поранено.

142 Фалду Альфред П’єр (1811 — 1886) — французький політичний діяч і історик.

143 Коліньї Гаспар (1517 — 1572) — французький адмірал, який в 1560 р. оголосив себе кальвіністом; брав активну участь у всіх релігійних війнах, за що переслідувався католиками і, зокрема, Гізами.

144 Йдеться про Генріха IV, який одружився 18 серпня 1572 p., a через шість днів після цього почав погром гугенотів, вождем яких він вважався.

145 Базарі Джорджо (1511 — 1574) — італійський художник, архітектор і письменник.

146 «Лютеран і всіх інших єретиків слід засудити до смертної кари, винищити, розігнати, не давати ходу, вигубити вогнем і ножем, відкинути, дощенту викорінити, вибити, знищити» (лат.).

147 Сюллі Максиміліан (1560 — 1651) — французький державний діяч, всевладний міністр при Генріху IV.

148 Кевенгілер ( Кевенгіллер) Людвіг Андро (1683 — 1744) — австрійський фельдмаршал. Підготував праці з воєнних подій свого часу.

149 Утраквісти — одна з назв представників поміркованого крила в гуситському революційному русі XV ст.

150 Рудольф II (1576 — 1612) — німецький король (див. прим. 106), який 1609 р. ввів пільги для протестантів.

151 Кроати — назва угорських військ.

152 Тіллі Йоганн Церклас (1559 — 1632) — полководець, головнокомандуючий армією «Священної Римської імперії».

153 Валленштейн Альбрехт (1583 — 1634) — герцог, головнокомандуючий австрійської армії.

154 Лашез Франсуа (1624 — 1709) — французький єзуїт, духовник Людовіка XIV.

155 Лувуа Франсуа Мішель (1641 — 1691) — французький державний діяч, з 1668 р. — воєнний міністр.

156 Феодосій (6л. 346 — 395) — римський імператор, який визнав християнство державною релігією.

157 Флешьє Еспрі (1632 — 1710) — французький проповідник і письменник.

158 Бурдалу Луї (1632 — 1704) — французький церковний діяч, посідав кафедру риторики, філософії і богословської моралі в Буржській академії.

159 Арнольд Готфрід (1665 — 1714) — німецький історик протестантської церкви.

160 Севинє Марі (1626 — 1696) — французька письменниця.

161 Лабрюйєр Жан (1645 — 1696) — французький письменник, сатирикмораліст.

162 Лафонтен Жан де (1621 — 1695) — відомий французький байкар.

163 Вобан Себастіан (1633 — 1707) — французький маршал, інженер, письменник.

164 Людовік XV (1710 — 1774) — король Франції з династії Бурбонів.

165 Даламбер Жан Лерон (1717 — 1783) — французький математик і філософ.

166 Аріани — прихильники однієї з течій в християнстві, засновником якої був александрійський священик Арій (? — 336). Аріанство заперечувало церковний догмат про єдиносутність бога-отця і бога-сина.

167 Стюарти — королівська династія в Шотландії (з 1371 р.) та Англії (1603 — 1649, 1660 — 1714).

168 Просвітеріани — помірковані прихильники кальвінізму серед пуритан.

169 Марія Стюарт (1542 — 1587) — шотландська королева з 1560 р.

170 Квакери — члени християнської протестантської секти, яка виникла в Англії в 1650 р. Ними заперечуються зовнішні форми релігійності.

171 Унітарїі — прихильники течії у християнстві, яка заперечує церковний догмат про Трійцю.

172 Буллінгер Генріх (1504 — 1575) — керівник німецької реформатської церкви.

173 Фарель Гільом (1489 — 1565) — французький діяч Реформації у Швейцарії, сподвижник Ж. Кальвіна.

1(4 Аконтіус (1492 — 1566) — італійський письменник, священик Трієнті, примкнув до Реформації і оселився в Англії. Проповідував терпимість і згоду в християнстві.

[otchelnik]

О инквизиции.
Говоря об инквизиции надо различать два временных промежутка ( или две инквизиции):до введения испанской инквизиции в 1478 г.и после этого срока.
Рассмотрим первый период.
С начала существования христианской церкви как единой централизованной организации в 325 г.( Никейский Вселенский собор), проявляется тенденция к нетерпимости. Пощечина епископа Николая из Мир Ликийских ,нанесенная в присутствии всех приглашенных епископов и императора пресвитеру Арию ,была лишь первым знаком гонений и преследований. Арий был сослан с другими епископами- сподвижниками в ссылку, а всего лишь через несколько лет был отравлен с изощренным цинизмом за день до официальной реабилитации .Но через два десятка лет нравы стали более жестокими.
В 385 г.епископ Аквилеи Присцилиан с шестью помощниками был подвергнут пыткам и казнен по приговору папы Римского и епископа Ифация. А еще через несколько десятков лет таинственно исчез английский монах Пелагрий, числившийся в злейших врагах будущих святых Августина и Иеронима. Через 400 лет в Византии императоры и монахи радостно сжигали иконы, предавая казням тех , кто им поклонялся. Правда. через несколько десятилетий, другие монахи и другие императоры, поклонявшиеся иконам , с не меньшим энтузиазмом казнили тех, кто иконы сжигал. А потом все опять менялось ( все , кроме казней).
Только начинается новое тысячелетие, а уже зажигаются огни новых костров, на которых горят еретики .В Орлеане в 1022 г.среди осужденных два каноника -Эрберт Девственник и Лизуа, прославившиеся своей ученостью и милосердием и Стефан, исповедник королевы Констанции. Фанатичная королева выкалывает последнему глаза своей тростью.
Через 250 лет , чуть южнее, в Тулузе начинается новое Возрождение. Не «Каролингское Возрождение», доступное двум десяткам настоятелем монастырей, не Возрождение Ренессанса, охватившее дворянство и духовенство .Это Возрождение Окситании охватывает и дворян, и духовенство и горожан., уравнивая всех. Герцоги и короли ведут переписку в стихах, прелат и аббаты обсуждают служение Прекрасной Даме ( Дева Мария это или жена сеньора- не уточняется).А города Лангедока и Прованса управляются богатыми горожанами почти самостоятельно.
Манихейство , гонимая всюду религия ,распостранившаяся от Испании до Китая, получает последний шанс., становясь религией господствующей.Папская власть вновь пытается бороться репрессиями и запугиваниями .В 1178 г. папский легат Петр в Тулузе хватает уважаемого городского советника Петра Морана по прозвищу Евангелист, набожного и уважаемого старца. Его подвергают бичеванию лично архиепископ Тулузы и церковный аббат.40 дней продолжаются беспрерывные унижения. Почти все имущество его расхищено ,Морана отправляют в покаянное паломничество в Иерусалим. Возвратившись, Моран трижды выбираются в члены совета Тулузы.
Я не буду говорить о резне в Безье, о предательском убийстве виконта Тренкавеля, о казнях Лаворских и мученичестве дамы Жиральды, о истреблении Мармонда, о осаде Тулузы , о гибели Монсегюра и т.п.Зачем ?Эти преступления известны всем, кто изучает это время.
Поговорим лучше о 4-ом Латеранском соборе, Детище Инокентия 3, созванном в 1215 г.Вводятся жестокие внешние правила вероисповедания, особые одежды евреям, арабам и еретикам .В третьем каноне собор предписывает карательные меры против еретиков.
В 1223г.папа Григорий 9 создает институт инквизиторов.
В 1229 г. на соборе в Тулузе определяются меры инквизиции :создаются коммисии для розыска еретиков, вводятся обязательная помощь мирян в этом деле., вводятся обязательные клятвы и причастия, запрещается мирянам держать в домах Библию, возникает запрет на профессии для еретиков.
С 1233 г. открываются специальные суды по делам ереси, инквизиторы- преимущественно доминиканцы .Население встречает их с ненавистью .В Каталонии, в городе Ургеле инквизитора, монаха Петра убивают в 1235 г., сменившего его Понса д,Эспира через 7 лет отравляют. В Германии в 1233 г.убивают Конрада Марбурского .Этот инквизитор возбудил ненависть своей жестокостью даже со стороны епископов Кельна, Трира и Майнца .Все духовенство Германии ликовало о его смерти .Петра Веронского убили в Милане.
Тем временем инквизиция получает свою долю конфискаций и штрафов от осужденных.инквизиторы подчиняются лишь папе , власть епископов ослаблена.Даже мертвых инквизиция не оставляет в покое. Вводится книжная цензура.
По 26 канону Нарбонского собора 1233 г. для осуждения не требуется допрос обвиняемого.По 24 канону свидетелями могут быть людьми преступными и обесчещенными.применяются и пытки. Правда , казней было сравнительно мало ( только к упорствующими), а наказаний гораздо больше. Но причиной этому был человечный принцип катаров : «Клянитесь и лжесвидетельствуйте, но не раскрывайте тайны.».
Долгое столетие длится непрерывный инквизиционных кошмар :пытки, издевательства, осуждения, конфискации и казни последних катаров .Наконец Жак Фурнье епископ Памьера , будущий папа заживо замуровывает несколько сот катаров в пещере Ломбрив в горах Сабарте .Их остатки нашел в 1578 г.Генрих Наварский , граф де Фуа, прямой потомок катаров.
Но инквизиция не исчезла вместе с катарами .Ее жертвами становятся вальденсы и бегины, францисканские монахи.
Введение инквизиции имело далеко идущие последствия. Попиралась юридическо -правовая власть римского и феодального права, умалена была власть епископов. Филипп 4 едва не обвинил покойного папу Бонифация в ереси. Инквизиция стала инструментом власти короля .В 1334 г. Филипп 6 подтвердил привилегии инквизиции при условии , что она будет выполнять волю французской короны.

Как не пышны, вы уж мне поверьте,
Ряса, френч, мундир и галифе,
Самый верный путь в бессмертье
Это- аутодафе.
Н. Болтянская «Аутодафе».
И действительно, и ныне во Франции берегут памятные места той эпохи, видевшие еще катаров, стоят памятники и монументы на месте казней и сожжений ,именами катаров названы улицы. И в России о их героизме и жестокости инквизиторов поют наши барды и менестрели :Лора Провансаль и Эжен Д,Альби, Алькор и Фзалиндэ, Рыжий канцлер Ги и Рома Сусалев, Филигон и Сауроныч.

[Galina]

Цитата:

Пощечина епископа Николая из Мир Ликийских ,нанесенная в присутствии всех приглашенных епископов и императора пресвитеру Арию ,была лишь первым знаком гонений и преследований.

В Евангелии от Луки (9:49-50) читаем:

«При сем Иоанн сказал: Наставник! мы видели человека, именем Твоим изгоняющего бесов, и запретили ему, потому что он не ходит с нами.
Иисус сказал ему: не запрещайте, ибо кто не против вас, тот за вас».

Инквизиция выросла как трансформация вот этой фразы Иисуса Христа в отношении заклинателей. А фраза «ибо кто не против вас, тот за вас» (достойная действительно Великого Учителя) превратилась в фразу «кто не с нами - тот против нас» (разница, думаю, абсолютно ясна), которая, собственно и стала основной идеологемой церкви, породившей инквизицию. И первым проявлением этой идеологии был пощечина Николая Мирликийского Арию– в качестве богословско-философского аргумента, ознаменовавшего новый стиль проповеди и дискуссий, пришедший на Первом Вселенском соборе.
Действительно, формально можно считать, что инквизиция родилась именно на Первом Вселенском соборе - не в виде института, а в виде основополагающего принципа отношения христианской церкви к инакомыслящим. Именно с этих пор и до сегодняшнего дня главным принципом отношения церкви к тем кто не входит в ее ряды является принцип – «кто не с нами – тот против нас», и «умилительно» выражается, например, в том, что младенцу, родившемуся у христианских родителей, умершему вскорости после рождения, и которого не успели окрестить, отказывается в заупокойно- поминальных молитвах.
То есть – если Иисус Христос запрещал своим присным нападать даже на убежденных язычников-заклинателей, которые просто использовали его имя, то сегодня младенец имеющий, возможно, поколения церковно-христианских предков, но не получивший формального окропления водичкой, приравнивается к язычникам.

[otchelnik]

Galina, я полностью согласен с Вами..
Возможно даже , что это началось еще и до Никейского собора...
Скажем, христианского богослова Оригена ( 185- 254г) епископ Александрийский Димитрий лишил должности преподавателя в христианской школе и изгнал своими интригами из Александрии.

[Galina]

2 Отшельник

Цитата:

Возможно даже , что это началось еще и до Никейского собора... Скажем, христианского богослова Оригена ( 185- 254г) епископ Александрийский Димитрий лишил должности преподавателя в христианской школе и изгнал своими интригами из Александрии.

Так и есть...

***

Небольшая подборка статей и глав из книг по теме "Инквизиция" на моем сайте

Воспитание ужасом
Сергей Колесанов


Ватикан не верит в зверства инквизиции
Lenta.ru

Инквизиция
Фрагмент из книги: Жан Мадоль "Альбигойская драма и судьба Франции"

Инквизиция
статья из Энциклопедического словаря Ф.А.Брокгауза, И.А.Ефрона

Инквизиция
Рахманова Р.Р.

Исполнительный протокол о проведении пытки водой

Пытки инквизиции

http://www.agiograf.globalfolio.net/dimitriy/month/0inquisition.htm
.